Микола Пальців

Підійшовши до рубежу сорокаріччя, Роджер Фернівалл не міг назвати прожите життя вдалої. У ній було мало тепла: в кінці війни під час повітряного нальоту загинули його батьки, і той же наліт назавжди прикував до ліжка його старшого брата Джеффрі. Він любив брата і заради нього приніс в жертву багато - в тому числі свою довгу і сильну прихильність до дівчини Марго, що відповідала йому взаємністю, але аж ніяк не бажала перетворитися на доглядальницю при хворому Джеффрі. Роджер і Марго розлучилися, через кілька років брат помер, і Роджер відчув в душі обтяжливу порожнечу, яку не могли заповнити ні випадкові зустрічі з жінками, ні його наукові дослідження (він подавав надії як лінгвіст, але на відміну від більш спритних і зухвалий колег не зумів досягти успіху на академічній ниві).

І ось, переситився вузьким колом лондонських знайомств, Роджер вирішив провести зиму в горах Північного Уельсу - змінити обстановку і заодно вивчити в живому спілкуванні один з найдавніших мов Європи - валлійський. Він і подумати не міг, що три місяці в маленькому містечку Карвенае перевернуть в його існуванні все: він втягнеться в саму гущу вируючих в місті соціальних антагонізмів, на його долю випаде чимало випробувань, небезпек і тривог, і, нарешті, саме тут він знайде любов ...

Такий коротко сюжет нового роману англійського прозаїка Джона Уейна. Перше наше знайомство з цим письменником відбулося в 1960 році, коли російською мовою вийшов його роман «Поспішай донизу». Книгу зустріли з цікавістю (втім, наскільки можна судити по бібліотечним абонементами, інтерес цей не слабшає і сьогодні), і причини того найпростіші: невесела життєва одіссея головного героя роману Чарльза Ламли, відтворена з непідробною пильністю критичного бачення, схвилювала нашого читача.

Уейн багато в чому, багато в чому був солідарний зі своїм героєм; він так само щиро сердився і обурювався - і це повідомляло розповіді схвильовану ліричність. Він говорив від імені тієї частини англійської молоді, яка не знала, куди йти, як перебудувати до нудоти безплідний і регламентований буржуазний світ. Однак відповіді на це питання не знали ні герой, ні говорив його вустами автор, зарахований англійської критикою з його літературними однолітками Кінгслі Еміс, Джоном Брейн, Джоном Осборном в розряд «сердитих молодих».

На перший погляд може здатися, що «Зима в горах» і «Поспішай донизу» написані різними художниками; настільки несхожі некваплива, докладна, присмачена соковитими побутовими замальовками хроніка повсякденному житті в Карвенае з нервовим, завжди чреваті несподіваними сюжетними поворотами стилем попереднього роману. Для Уейна - автора «Поспішай донизу» - за відсутності героя і крім героя життя просто не існувало; Уейн - творець «Зими в горах» - робить свого основного персонажа гостем, прибульцем, «чужим». Якщо не знайдеться він в містечку з волі випадку і власній бродячої, невпорядкованого натури, життя в Карвенае все одно текла б своєю чергою. Але він тут - і вона залучає його в своє владне протягом, не допускає позиції «поза грою».

Принципово новий для письменника взятий життєвий матеріал і кут зору на нього. Уейн, не раз виступав проти окремих проявів національного і расового нерівності, вперше в своїй творчості підводить читача до висновку про те, що пригнічення валлійського меншини, по суті справи, є державною політикою британських правлячих кіл. Поет Медог не без підстав порівнює експансію англійської підприємництва в Уельсі з насильницьким захопленням земель, що належали американським індіанцям. Англійці, з гнівом говорить він Роджеру, «перерили долини Південного Уельсу вугільними шахтами і перетворили населення в троглодитів, які не говорять навіть власною мовою ... Вони викачали незліченні багатства з Уельський надр і не заплатили ... ні пенні» законним власникам цих багатств.

Працівникам валлійцям - гордим, волелюбним, ніколи не втрачає почуття власної гідності, непохитному Герет (його образ - один з найяскравіших в романі), його матері, шоферам Айво і Гито, місцевої красуні Райаннон віддані найтепліші симпатії Джона Уейна. За контрастом з ними заїжджі лондонці з ділових кіл (телевізійний оглядач Джеральд Туайфорд, журналіст Дональд Фішер та інші) постають безликими, спустошеними, духовно неспроможними.

Сильним характером володіє Роджер, впертий бунтар, що береться за справу, по видимості безнадійна, безкоштовно працює кондуктором в старенькому автобусі Герет, який відмовився підкоритися свавіллю Діка Шарпа - «маленького Цезаря» Карвеная. І під стати Роджеру його кохана Дженні. Полюбив Роджера, вона знаходить в собі сили покинути разом з двома дітьми будинок свого процвітаючого чоловіка Туайфорда і сміливо подивитися в обличчя майбутньому, яке, з огляду на аж ніяк не блискуче матеріальне становище Роджера, чи виявиться безхмарним. Непохитний і місцевий бард Медог - днем ​​службовець в конторі клерком, а вечорами пише рідною валлійському мовою поему про трагічну долю індіанців племені черокі і виношує фантастичний план проведення в Карвенае під егідою ЮНЕСКО з'їзду поетів національних меншин - ірландців, валлійців, шотландців, бретонців. Всі вони романтики і мрійники, готові встати на сторону слабшого, піти проти течії і йти до кінця.

І ось перемога здобута. Фінал роману, щасливий і оптимістичний, чи не здається при цьому надуманим. Соціальне «прозріння» Роджера Фернівалла, настільки переконливо розкривається автором, якраз в тому і полягає, що герой на власному досвіді осягає просту, але невідому персонажам раннього Уейна істину, що перемога, будь-яка, навіть локальна, досягається спільністю зусиль. Герет вдається вистояти за допомогою валлійців Айво і Гито, англійця Роджера, його коханої Дженні - теж англійки. Ці люди «роблять свою справу. Вони не управляють, не сидять десь нагорі і не змушують нижчестоящих працювати на них. Вони працюють самі.

«Зима в горах» не залишає у читача сумнівів, що ця книга написана художником, болісно переживають найгостріші суперечності, які роздирають сьогодні саме серце країни, офіційно іменується «Сполученим Королівством Англії, Шотландії та Північної Ірландії». Не можна засумніватися і в тому, що, малюючи Карвенай, він думав не тільки про Уельсі, а й про трагічні будні Ольстера.

Джон Уейн - один з великих майстрів британської прози повоєнного періоду - знаком нам по його першою і останньою книгам. Але між ними лежать ще шість романів, в числі яких є блискучі. Такими, на мій погляд, є романи «Убий батька» (1962) і «Менше небо» (1967). Шлях романіста складний, не приведи Господи, кожна з його нових книг як би сперечається з попередньою. Але не можна не помітити тієї глибинної тенденції, яка поволі пробиває собі дорогу в кращих з його романів. Це - рух від камерного психологічного реалізму ранніх книг на превеликий епічного реалізму «Зими в горах».

Л-ра: Літературний огляд. - 1973. - № 2. - С. 108-109.

біографія

Твори

критика

Ключові слова: Джон Уейн, John Barrington Wain, "Зима в горах", критика на творчість Джона Уейна, критика на твори Джона Уейна, скачати критику, скачати безкоштовно, англійська література 20 ст.