«Моя Планета» дізналася про те, як живеться в Росії людині, яка звикла до теплого клімату, усміхненим людям і красивою архітектурою.

При виборі майбутньої професії я орієнтувався на престижність, тому подав документи в медичний вуз. Через півроку зрозумів, що це не моє, кинув навчання і вступив на філфак, де вивчав стародавні й сучасні мови, в тому числі і зарубіжну літературу.

Російська мова почав вивчати самостійно з 15 років. Але серйозно ним зацікавився, коли познайомився в інтернеті з українською дівчиною - ми стали листуватися, і я захопився.

Русский дуже цікавий: незвичайні обриси букв алфавіту, незрозумілі звуки. Він не схожий на інші європейські мови. Крім того, на ньому творили Достоєвський і Толстой, письменники, яких люблять і з задоволенням читають в Італії.

Про те, щоб виїхати з Італії в Росію, замислювався ще під час навчання. Закінчивши в 2012 році університет Альдо Моро в Барі, я разом зі своєю італійською подругою звернувся в організацію, яка займається міжнародними обмінами, і нам запропонували їхати в Росію в якості волонтерів.

Я знав про стереотипах, які існують про росіян ... Мовляв, росіяни - норовливі, норовливі і похмурі люди, які живуть в суворих умовах (холод і ведмеді), більшу частину року ходять в шубах, шапках-вушанках і валянках, мало посміхаються і п'ють горілку . Забавно, звичайно, але більшість з цього - вигадки. А ось те, що російські красиві, розумні, талановиті в тому, «до чого душа лежить», серцеві та гостинні, - це вірно. А ще, правда, рідко посміхаються (сумні, занурені в себе, в свої думки) і люблять випити.

Якщо говорити про загадкову російську душу, яку так намагаються зрозуміти іноземці, то на думку відразу приходить Достоєвський. Саме цей автор в Італії вважається оригінальним, навіть дивним, але в хорошому сенсі цього слова (немає в італійській літературі подібних творів, як у нього, і це робить його таким, що запам'ятовується)

По батькові - риса російської культури. Я не знаю іншої країни, де, крім імені та прізвища, ще використовують по батькові. В Італії бувають подвійні імена (Ганна-Марія і т. Д.), Але по батькові немає. Є звернення «сеньйор» і «сеньйора», до незаміжніх дівчат - «сеньйора» (використовують замість прізвища). (Про те, звідки взялися другі імена в США, читайте в цьому матеріалі «Моїй Планети».)

Італійці знають російську народну музику ( «Валянки») і навіть переспівали на своїй мові «Катюшу». Що стосується попси - то її всюди вистачає. Приваблює і запам'ятовується саме самобутнє, унікальне творчість, яке визначає національну приналежність до тієї чи іншої культури, країні.

Російський характер прекрасно відобразили в своїх творах Достоєвський ( «Злочин і покарання») і Толстой ( «Війна і мир»). Якщо говорити про загадкову російську душу, яку так намагаються зрозуміти іноземці, то на думку відразу приходить Достоєвський. Саме цей автор в Італії вважається оригінальним, навіть дивним, але в хорошому сенсі цього слова (немає в італійській літературі подібних творів, як у нього, і це робить його таким, що запам'ятовується). Пушкіна в Італії знають, але, скажімо, він не так читаємо, як ці два автори, тому що тут можна запросто знайти праці, схожі на творчість Пушкіна.

«Класно, я в країні Достоєвського»! - та сама перша думка, яка відвідала мене, коли я тільки-тільки приземлився в аеропорту Москви. В той момент я відчув справжню радість, а й, звичайно ж, було хвилювання.

Рим навіть чимось схожий за своїм неспішного темпу життя на Кіров. У Римі в метро гуляють, в Москві - біжать

Холод був очікуваним і передбачуваним. Ми прилетіли в Москви 8 лютого 2013 року. Думав, що буде мороз і багато снігу на вулиці, але мої очікування не виправдалися. Був приємно здивований (-5 ° С, тепло, мало снігу - майже немає, довелося роздягатися). Місто зустріло нас яскравим зимовим сонцем, красивими обличчями і швидким буденним ритмом життя.

Москва - хаотичний місто. Гарний, чистий і доглянутий мегаполіс. Я помітив, що в Москві люди кудись біжать, поспішають. Мені не подобається великий рух. Я звик до спокою. Як на мене так Рим навіть чимось схожий за своїм неспішного темпу життя на Кіров. У Римі в метро гуляють, в Москві - біжать.

Ми з подругою приїхали в Кіров по волонтерській програмі на півроку. Спочатку багато подорожували по Кіровській області, їздили по школам і вищим навчальним закладам, щоб розповідати студентам і школярам про себе і рідній Італії. Потім я став викладати італійську всім бажаючим.

Одним з найяскравіших вражень у житті були два місяці, проведених в наметовому таборі на березі річки Немда в Радянському районі Кіровської області. Я придбав корисний досвід, спілкувався з дорослими і дітьми. Було весело і цікаво. Я зміг в повній мірі оцінити всю красу російської природи: надзвичайний контраст блакитного неба і зеленої трави, мальовнича річка, поруч ліс з грибами і ягодами, а неподалік Береснятскій водоспад - перлина тутешніх місць. Це унікальне за красою місце називають Вятської Швейцарією. Хочеться повернутися туди знову.

Я ніяк не міг зрозуміти слів «пішли (а)», «їж», взагалі »(« вопше »або« вапше »),« ну ось »,« ладненько »і« чо »

На той час, як приїхав в Росію, я вже непогано говорив по-російськи. У мене був достатній словниковий запас, тому мене розуміли. Але знову мені було складно зрозуміти, про що, наприклад, кажуть двоє росіян. Мені хотілося, щоб люди говорили більш повільно і чітко. Бувало, що взагалі нічого не міг зрозуміти з розмови - потрібен був час, щоб згадати слова, їх форми і значення.

Я ніяк не міг зрозуміти слів «пішли (а)», «їж», взагалі »(« вопше »або« вапше »),« ну ось »,« ладненько »і« чо ». Коли мені говорили колеги або ж знайомі «пішли», «давай їж» - я їх не розумів. Я знав тільки дієслова «йти», «йду» і «є», тому ці слова були незвичні для сприйняття (не зустрічав їх в підручниках). А ще було цікаво, як російські вимовляють букву «О»: замість букви «о» - «а», хоча пишеться «О». Адже всім, хто вивчає російську, це незручно. Внаслідок чого виникає плутанина, як правильно писати, чи то «О», чи то «А» ... ось і думай! А ще нерідко чую в розмові російських такі слівця, як «ну ось», «як би», «так-с», «ладненько», «ось так», «оки», «чмоки» або ще краще - «чо» (кумедні). Я перестав помічати, що і я сам став вживати їх у своїй промові ... Напевно, за чотири роки вже обрусів.

Треба ж, як швидко в Росії летить час. Чотири з половиною роки тут пролетіли як одна мить. Робота, домашні обов'язки, зустрічі з друзями, яких я знайшов, - все те, що приносить справжнє задоволення і не дає сильно нудьгувати далеко від батьківщини. Уже три роки як я викладаю студентам на кафедрі ВятГУ іноземні мови, а влітку їду провідати рідних до Італії разом зі своєю дівчиною Євгенією, з якої нас познайомили в Кірові спільні знайомі.

Подорожувати по Росії виходить не так багато, як хотілося б. Велику частину часу забирає робота. Я навіть спорт закинув (займався капоейрою), так як часу не вистачає. Був тільки в двох столицях: Москві і Санкт-Петербурзі. Два абсолютно різних мегаполісу: Москва - більш динамічна, Пітер - більш спокійний і витончений місто з прекрасною класичною архітектурою і каналами, прямо як у Венеції.

Російські дівчата - не лише красуні, а й великі модниці. Приємні в спілкуванні, доглянуті і стежать за собою. Завжди елегантно одягнені. Якось ми з другом гуляли по Пітеру, і він сказав: «Дивись, Антонію, тут прям як показ мод в Мілані»!

У Кірові мені подобається гуляти в парках і скверах, на набережній Вятки. Ходиш вулицями, і хочеться все фотографувати. Сильно відрізняється архітектура від італійської - відразу розумієш, що це все радянське, якщо звичайно, вивчав історію Росії. Цегляні будівлі (є в місті будівлі-близнюки, розфарбовані в димковской стилі), а поруч дерев'яні соціалістичні будинку (хати), місцями занедбані, широкі вулиці і дороги, багато місця і простору для будівництва - все це приваблює і вражає. А в Італії, навпаки, - все вузьке і маленьке: невеликі вулички і сквери, мало місця, зате архітектура багатша і святкове (особливо в Римі, Флоренції та Венеції).

Мені подобається в Росії. Подобається розмовляти по-російськи з російськими: з ними цікаво, не нудно і є про що поговорити. Русский гумор - окрема тема (бувало, не розумів жарти в компанії друзів - мені були вони не смішні, або, навпаки, жартував я - не розуміли моїх жартів). Російські взагалі веселі хлопці, коли дізнаєшся їх краще. А ще мені подобається російське гостинність: російська голодним не залишить - і напоїть, і нагодує.

Я помітив, що в Росії більше проявляються формальності при спілкуванні. Італійці легше переходять в повсякденному спілкуванні з «ви» до дружнього неформального «ти». Наприклад, заходиш в магазин і відразу привітно говориш продавщиці: «Chiao!» ( «Привіт») - і точно так же прощаєшся. Але не завжди так - залежить від співрозмовника, його віку (до старшого покоління - тільки на «ви»).

Не можу звикнути до тутешнього клімату: холод, дощ, вітер і сльоту. Бракує сонця, фруктів і овочів.

Не міг спочатку звикнути до окрошка. Та й як можна їсти овочі з газованим напоєм - квасом ?! Офіціант підносить тарілку з якимось супом. З знайомих інгредієнтів - тільки овочі і сметана. І все це в коричневої рідини. Для італійців таке поєднання - як налити в салат колу! Я запитав, навіщо вони це зробили

Гастрономічні смаки в Росії не змінилися. Тільки став їсти більше м'ясних продуктів (позначається холодний клімат) і пристрастився до російської згущеному молоці (рідним теж сподобалася). Подобаються російські солодощі: халва, торт «Мурашник» і молочний шоколад «Оленка». Як такого улюбленого російського страви немає, їм усе. Особливо супи: солянку, борщ, грибний. Вважаю, російські - справжні майстри з приготування перших страв.

Не міг спочатку звикнути до окрошка. Та й як можна їсти овочі з газованим напоєм - квасом ?! І ось одного разу я прийшов в кафе в Кірові і замовив її з меню. Налаштувався, що принесуть звичайний салат, щось на зразок олів'є (я про такий в Італії чув), а мені, значить, офіціант підносить тарілку з якимось супом. З знайомих інгредієнтів - тільки овочі і сметана. І все це в коричневої рідини. Я розгубився, що робити далі - не знаю, чи то є, то чи взагалі піти. Для італійців таке поєднання - це як налити в салат колу! Я запитав, навіщо вони це зробили.

«Це ж окрошка, і її треба їсти не салатом, а супом, з квасом і сметаною, так смачніше», - відповів офіціант. Потім я розкуштував і зрозумів: а, і правда - смачно. Це був досить незвичайний, але цікавий гастрономічний досвід!

Живучи далеко від батьківщини, я став більше цінувати те хороше, що є у нас. Переглянув свої погляди на життя, став більш відповідальним і самостійним, а ще перейняв деякі російські особливості побуту і культури. Наприклад, роззувати будинку. Після приїзду в Італію і рідних привчив. В Італії такої традиції немає (не прийнято, та й клімат теплий - так що немає необхідності). А ще мені було цікаво розбиратися з російською валютою (рублями): вважати, користуватися ними при оплаті в магазинах і кафе.

Звичайно, в планах є бажання повернутися в Італію, але поки не можу зрозуміти, де краще. Тут у мене робота, кохана дівчина. В Італії ж клімат краще, та й рідні, друзі дитинства поруч. Зараз дуже сумую за ним, а ще по морю. А коли перебуваю в Італії у відпустці - сумую за Росії і спілкуванню з російськими. Так що час покаже ...