Розбору найбільшої новини російського рітейлу, а саме продаж свого пакету акцій «Магніту» Сергієм Галицьким, присвячене вже велика кількість оглядів в ЗМІ, в основному стосуються економічних причин даної угоди: багато згадують ті операційні проблеми, які переслідували мережу останні 2 роки, що послідувало падіння акцій рітейлера, відмова від дивідендів і т. д.

З цих факторів робиться логічний висновок, що догляд Галицького з поста генерального директора був швидше вимушеним, що він побічно на своєму виступі в Сочі і підтвердив, коли сказав, що акціонери мають відмінне від нього бачення подальшого розвитку. На тлі всієї цієї інформації, від більшості оглядачів, а значить і з громадської думки, зникає дуже важливий фактор - особистий, пов'язаний з самим Галицьким.

Як сталося так, що людина такої неймовірної працездатності і гнучкості мислення як у Галицького до 50 років так відкрито заявляє про свою втоми від бізнесу і втрати пристрасті до справи всього життя? Я думаю відповісти на це питання можливо, навіть для стороннього спостерігача, благо засновник «Магніту» довгий час вів досить публічне життя в частині своїх роздумів і поглядів на речі.

Взагалі, виступ в Сколково, стало разючим контрастом Галицькому зразка 2012-2014 років. Особистий твіттер та інтерв'ю якого за той період по праву можна вважати кладезью бізнес-думки. Галицький був дуже активний в соціальній мережі, відверто і гордо говорив про нарешті таки реалізованої мети - обігнати X5 за обсягом виручки, що і сталося в 2013 році. Говорячи про свої особисті якості, він завжди визнавав за собою високу швидкість мислення. У цьому плані найбільш показовим залишається його виступ в 2013 році в МДУ. На свої слова про те, що його ключове якість - це пошук варіантів і швидкість мислення, він отримав із залу питання: «Сергій Миколайович, 368 помножити на 242?». На що Галицький НЕ запинаючись відповів: «Дайте мені калькулятор».

Думаю, та величезна енергетика, яку багато стежать за Галицьким в той період могли спостерігати завдяки його активності та відкритості, багато в чому була обумовлена ​​тієї підприємницької, відчутною метою, якої засновник Магніту був поглинений - а саме, конкуренцією і перманентним зростанням, який на той момент компанія з огляду на відносної свободи ринку могла показувати.

Але масштаб компанії, в яку виріс «Магніт» на той час, починав вимагати іншого підходу.

Говорячи вже трохи про тривіальний діагнозі проблем всього російського бізнесу з 2014 року - після часу нестримного екстенсивного зростання з початку 00-их років, починав турбуватися зростання інтенсивний, коли потрібні не ризик і вміння приймати швидкі глобальні рішення, а вибудовування процесів і внутрішньої ефективності.

На підкріплення, ось думки самого Галицького на цей рахунок:

Звідси і ті операційні проблеми, які зараз все виділяють: проблеми з доступністю товару на полицях і низький клієнтський сервіс, виражений в застарілому і повільно обновлюваному дизайні магазинів. Це ті проблеми, які практично неможливо «взяти» підприємницькою хваткою, а тільки потужним щоденним і скрупульозним менеджментом всередині компанії. Як багато хто відзначає, стикаючись з роботою з «Магнітом» навіть в особистому досвіді - компанія своїми процесами і прогресивністю не відрізнялася ніколи.

Все це наклалося на колосальне падіння купівельної спроможності населення і зниження споживання після кризи 2014 року. Тут до речі, особливо примітна реакція того, - "не втомленого» - Галицького в грудні 2014 року розмістив твіт з наступним текстом:

Щорічне утримання команди РФПЛ (ФК «Краснодар») йому орієнтовно коштує близько 3 млрд. Рублів. І це без інвестицій і змісту однієї з передових футбольних академій в Росії, де навчаються понад 10 000 дітей. Додайте до цього будівництво ультрасучасного стадіону вартістю 20 млрд. Рублів. Ставало ясно: дивідендних виплат на це не вистачає.

З урахуванням всього вище сказаного, Галицький планував догляд з Магніту. Можливо не такий скороспішний, але в умовах зовнішніх чинників - навмисний вихід стався швидше.

Окремий великим обговоренням зараз є питання: чому ВТБ? Ряд оглядачів схиляються на користь популярної останнім часом риторики про те, що державні інститути прагнуть до втручання в рітейл. Відповідь: так, прагнуть - шляхом законодавчих та регулюючих ініціатив, але точно не за допомогою входу основним акціонером в капітал найбільших мереж.

Покупку пакета Галицького саме структурою ВТБ пояснює інше: коли головний акціонер найбільшого рітейлера країни виходить на ринок з бажанням позбавлення від свого пакета, держава, в умовах досі чинної доктрини продовольчої безпеки (забезпечення себе критичним для споживання обсягом ключових продуктів харчування вітчизняного виробництва) і курсу на імпортозаміщення, не може допустити покупку такого пакета неперевіреними інвестором.

Роль ВТБ в цій угоді - максимально ретельно провести транзит цього пакета акцій до стратегічного інвестора, наміри якого стосовно майбутнього мережі будуть максимально прозорі. Швидше за все, в середньостроковій перспективі (яку ВТБ означає як 2-5 років) ВТБ залишиться в капіталі «Магніту» так само як в «Стрічці» - з міноритарним пакетом.

Що далі для самого Галицького? Крім дитячого футболу, який засновник «Магніту» продовжує надуспішно розвивати, і тієї меценатської діяльності, яку він по відношенню до рідного міста Краснодару веде - подальшим логічним кроком для людей такого масштабу стала б політична кар'єра, навіть якщо і на регіональному рівні.

Ось тільки сам засновник «Магніту» на це питання не раз зізнавався - що немає для нього нічого страшніше, ніж говорити те, що від нього вимагається, а не те, що він думає. З моменту тих слів багато в громадському просторі змінилося: стає ясно, що щирі лідери можуть вести за собою людей не гірше, а то і краще, ніж скрупульозно політкоректні політики - і за прикладами далеко ходити не потрібно. Так може поміняє свою думку і сам Галицький?

Кирило Блатов, спеціально для Retail.ru