Олег Шелонін, Віктор Баженов

ОСТАННЯ ПОМИЛКА ТЕМНОГО МАЙСТРА

Шпага мелькала в руках Дениса Колобродова з невловимою для очей швидкістю. Тренер вже не думав про атаку. Він ледве встигав захищатися, крок за кроком відступаючи назад. Сьогодні його учень перевершив самого себе. Він розніс свого тренера всуху, а у фінальній атаці зробив немислимий кульбіт, який не має нічого спільного з благородним мистецтвом фехтування. Миттєво скоротивши між собою і противником відстань, він запустив свого тренера в політ. Причому шпага тренера летіла окремо від свого господаря, і обидва вони фінішували далеко за межами бойової доріжки.

- Ну, це вже занадто! - роздратувався тренер, піднімаючись на ноги.

- Вибачте, Владислав Якович, злегка захопився, - зняв маску Денис.

- Це називається «злегка»? А що буде, коли ти захопишся не злегких? Хребет противнику зламаєш? Послухай, хлопчик, ти секцію, бува, не переплутав? Ми тут фехтуванням займаємося, а не прийоми айкідо відпрацьовуємо.

- Взагалі-то це не айкідо ...

- Та мені плювати! Поза стінами цього спортзалу хоч танці тайських хлопчиків влаштовуй, хоч на вухах стій, а тут мусиш працювати шпагою.

- У реальному бою ... - пробурмотів зніяковіло юнак.

- Який реальний бій, дубина! - обірвав Дениса тренер. - У реальному бою тебе просто автоматною чергою знімуть, та й по всьому. Ми тут спортом займаємося!

- Вибачте, Владислав Якович. Більше не повториться.

- Ось в цьому я впевнений на всі сто, - похмуро буркнув тренер.

- Чому? - підозріло покосився на нього Денис.

- Тому що прощаюся я з тобою. Хочу до пенсії дожити. І взагалі, вчити мені тебе більше нема чому. Вільний.

- А змагання?

- Я дорожу своєю репутацією і такого психа на першість виставляти не буду. Звідки я знаю, що в твою погану голову на змаганнях прийде? Так мені здається, що ти за титулами особливо і не рвеш.

- Чи не рвуся, - кивнув Денис.

- Тоді скажи, - сердито гаркнув тренер, - навіщо мені стільки років тут голову морочив? Я на тебе такі надії покладав!

- Ну ... - зам'явся хлопець, скоса поглядаючи на двері, - ... є причини.

- Причини у нього! Геть з очей моїх геть! І зроби так, щоб я тебе не бачив!

- Дякую за все, Владислав Якович! З мене поляна. Прямо зараз би накрив, але я вже на іншу тренування спізнююся. Сенсей цього не любить, - крикнув Денис, вже вискакуючи в двері.

- Не здивуюся, якщо тебе і звідти виб'ють, - похмуро буркнув тренер слідом своєму дурному учневі.

Як не поспішав Денис, але на тренування все ж запізнився. До зали увірвався, на ходу запинаючи підлоги кімоно, пригальмував біля дверей і відважив Сенсею ритуальний уклін.

Сенсей був явно незадоволений:

- І де тебе носило? На цілих три хвилини запізнився.

- Вибачте, Костянтин Петрович, - винувато зітхнув Денис, - але ви на цілу годину раніше заняття перенесли, і я злегка не розрахував свій графік.

Тренування з бойового карате проходили в спортзалі на іншому кінці міста, і юнакові дійсно довелося напружитися, щоб встигнути, але не судилося. Була ж третя година пік. Маршрутне таксі застрягло в дорожній пробці на півдорозі, і решту шляху він подолав бігом.

- переглядати свій графік, - жорстко сказав сенсей. - Ти тепер займаєшся в іншій групі, а запізнень я не потерплю.

- Уже переглянув, - заспокоїв тренера Денис. - З секції з фехтування мене тільки що вигнали.

- За що? - зацікавився сенсей.

- За нефехтовальние прийоми, - скрушно зітхнув юнак, і тільки тут звернув увагу, що в групі, в яку його перевели, підозріло мало учнів.

Три міцних мужика у віці від тридцяти до сорока років сиділи біля стіни в позі лотоса, з цікавістю поглядаючи на новачка.

- Гаразд. Знайомся: Микола, Федір, Станіслав, - представив юнакові своїх учнів Костянтин Петрович. - А цього бовдура звуть Денис. Так, - грюкнув тренер в долоні, - розминка. П'ять кіл з присіданнями, потім десять хвилин розтяжки. Почали.

Група почала розминатися.

- Ти чого так важко дихаєш? - насупився сенсей, коли повз нього на корточках проскакав Денис.

- Так я з Первомайке сюди на своїх двох біг, Петрович, - видихнув юнак. - Пробки.

- Тоді відпочивати, - наказав сенсей. - Вважай, вже розім'явся. На спарингу ти мені потрібен свіжий.

Денис із задоволенням підкорився. Добудувавши п'яту точку на дерев'яну підлогу біля стіни, він з цікавістю почав спостерігати за розминкою інших членів його нової групи. Хлопці попалися все як на підбір і працювали на совість. П'ять кіл з присіданнями, розтяжки, і жодних ознак втоми. Ніхто з них навіть не спітнів.

- Ну, хто хоче перевірити нашого новачка? - весело запитав Петрович, як тільки розминка закінчилася.

- Можна я? - азартно потер руки Микола.

- Ні, ось тобі якраз не можна, - осадив Миколи Федір, і Денис зрозумів, хто в цьому тріо головний. - Давай, Стас, виходь, у тебе удар послабже буде.

Денис піднявся з підлоги і вийшов на татамі, оглядаючи оцінюючим поглядом виставленого проти нього бійця. Те, що він має справу з майстром, юнак зрозумів відразу. Як тільки Станіслав виявився на килимі, його хода невловимо змінилася. У ній відразу почулися пружна сила і прихована загроза. Звичайна людина таких нюансів не помітить, а тренований боєць почує профі відразу. Як то кажуть, рибалка рибалку бачить здалеку.

- Працювати вполконтакта, - попередив сенсей.

Противники відважив один одному чемний уклін і бій почався. Блискавичний обмін ударами нічого не дав. Обидва дуже грамотно ставили блоки. Бійці почали кружляти по татамі, роблячи помилкові випади, в надії знайти вразливі місця в обороні супротивника. Чергова схлестка знову результатів не дала. Краєм ока Денис зауважив схвальний погляд Федора і захоплено піднятий кулак з відстовбурченою вгору великим пальцем руки Миколи, який він показав його тренеру. А ось відволікатися не варто. Юнак ледь не пропустив відмінний хук справа, піддавшись на помилковий замах, але вийшов з цієї сутички з честю, і навіть зумів зачепити Стаса п'ятою по потилиці, зробивши немислимий кульбіт в процесі контратаки. Його подвиг супроводжувався захопленим уханьем глядачів. А ось Стаса після цього удару повело. Щось з ним стало не так. Денис відскочив убік і опустив руки в знак того, що готовий припинити сутичку.

- Що це з ним? - здивувався він. - Я ж начебто не сильно. Вполконтакта, як і догов ...

Закінчити він не встиг, так як Стас, струснувши головою, раптово пішов у атаку, і всі його дії говорили, що у нього конкретно впала планка. На Дениса перла найнатуральніша машина смерті, в очах якої світилася маніакальна жадоба вбивства.

- Стій!

Микола з Федором, в момент атаки перебували за спиною Стаса, кинулися в погоню за своїм з'їхав з котушок товаришем, але було вже пізно, так як Денис теж встиг зірватися з нарізки. Якийсь псих посмів стати на його шляху, коли він так близький до мети! Саме сьогодні він сподівався знайти дорогу в який став для нього рідним світ. Світ, де залишилася його Кетран і син, якого йому так і не довелося побачити! В очах Дениса потемніло від раптово нахлинула на нього дикої люті, і він кинувся вперед ...

Юнак так і не зрозумів, що зуміло його зупинити. Коли до нього підскочили Федір з Миколою, він сидів верхи на вже відключили Стаса із занесеною для останнього, смертельного удару рукою.

- Та пішли ви всі! - Денис легко струсив з себе навалилися на нього бійців, піднявся з підлоги і рушив до виходу зі спортзалу. - Хоч би попередили, що психа проти мене ставите. Я б санітарів заздалегідь запросив.

- Ти куди? - тривожно запитав тренер.

- У роздягальні, - буркнув юнак.

- Рекомендую в душ зайти, - пробурмотів Микола, розгублено дивлячись йому вслід. Легкість, з якою новачок їх розкидав, справила на нього враження.

- Так, охолодитися хлопчикові не завадить, - погодився Федір, схиляючись над Стасом.

Денис зачинив за собою двері і тільки тут з жахом зрозумів, що мало не накоїв. Його кинуло в холодний піт. Юнак знесилено прихилився до стіни, намагаючись впоратися з емоціями і шалено молотить серцем, яке готове було вискочити з грудей.

- Стас! Якого біса? - долинув до нього різкий голос Федора через двері.

У відповідь почулося лише неясне бурмотіння. Схоже, Стас почав приходити в себе.

- Кінчай його трясти, Федя. Його вчора, здається, зачепило.

- Що? !!

- Гаряче вчора було. Думаю, контузило його. Я йому казав, що треба в медпункт заглянути, а він ...

- Ідіоти! Що він, що ти!

- Я-то тут при чому?

- При тому! - це вже був голос тренера. Різкий, що не терпить заперечень голос. - Мало я вас ганяв. Зовсім ви там без мене розпустилися. При найменшій підозрі треба було відразу тягти його до лікаря або, на худий кінець, повідомити про це начальству.

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?