Цікаво так само, що з кінця січня 1998 по серпень 2001 року в головному офісі банку «Аваль» зробив свою кар'єру молодий Арсеній Яценюк.

Причому, почавши консультантом кредитного департаменту, він закінчив заступником голови правління банку - яким тоді (з 1998 року) був Олександр Деркач, який змінив який пішов у нардепи Федора Шпига . Тобто саме в «Авалі» і під командуванням Деркача майбутній міністр, спікер і прем'єр набирався банківського і управлінського досвіду (а також корупційного), і в майбутньому він не забув свого наставника і «рідний» банк. Але невідомим залишилося ось що: хто саме порекомендував його Шпигу і Деркачу, і посприяв швидкому кар'єрному зростанню в «Авалі»? Схоже, що і тут ключову роль зіграли якісь неназвані заступники.

Арсеній Яценюк

Однак на початку «нульових» банк «Аваль» втратив приставку «пенсійно-поштовий». Чому? Напевно, всі пам'ятають, як в 90-е затримувалися виплати пенсій - іноді на місяць, а іноді і на 2-3. Затримувалися не тому що в бюджеті не було грошей, а тому що кошти Пенсійного фонду прокручували в комерційних кредитах і інших прибуткових операціях «Авалю», які приносили прибуток його власникам і збільшували капіталізацію банку (в чому брав участь і Арсеній Яценюк). Однак масові затримки пенсій і зарплат в 90-е мало не привели до «червоного реваншу» на виборах 1999 року, тому з цим методом у 2000-му році зав'язали. Але своєчасна виплата пенсій не приносила «Авалю» ніякої вигоди, і незабаром банк відмовився від співпраці з Пенсійним фондом, зосередившись на обслуговуванні населення і кредитування сільгосппідприємств. До речі, саме з цього почався інтерес Олександра Деркача до агробізнесу, з цього почався його зі Шпигом «Молочний альянс».

сирна імперія

Українські ЗМІ пишуть про це максимально стримано і коректно: мовляв, банкіри інвестували в агросектор, а потім стали власниками маслосирзаводів. Однак адже вони не побудували ці підприємства з нуля, вони їх скупили, попередньо «інвестувавши в них», тобто видали їм кредити, посадивши на борговий гачок, а після почали вимагати данину за 12 років - взявши акціями підприємств. І в цьому вони були не оригінальні, точно так же в Україні приватизували підприємства та інші олігархи. Наприклад, так, один за іншим, прибирав до рук заводи Ринат Ахметов. Але чому ж про Ахметова українські ЗМІ завжди пишуть, що він захоплював підприємства (і це правда), а ось про Олександра Деркача і Федора Шпига - що вони «інвестували в агросектор» і «створювали»? Різниця між ними була лише в тому, що люди Ахметова нерідко загрожували директорам скуповуються заводів, а Деркач і Шпиг,, за даними SKELET-info, домовлялися з їх керівниками «полюбовно».

Олександр Деркач

Про конкретні розміри тих чи інших інвестицій «Авалю» в агробізнес в період 1998-2004 р.р. Зараз вже невідомо, проте в цілому вони досягали значних розмірів. Так, в 2001 році кредити сільгоспвиробникам і працюючим в цій сфері фірмам становили майже половину кредитного портфеля банку (близько 950 мільйонів гривень), а в 2004 році цей показник зріс до 1,5 мільярда. Однак не треба плекати ілюзій про те, що всі вони були вкладені в розвиток маслосирзаводів. Ні в якому разі! Спочатку «Аваль» видавав селу «сезонні» кредити двох видів: безпосередньо аграріям (на вирощування і збирання врожаю, в основному на паливо), і агротрейдерам, який скуповував цей урожай. І тут навіть недосвідчена обиватель побачить, що ці кредити давалися не під заставу (що могли закласти в банк колгоспники або клерки-посередники?), А під гарантії деяких фірм або державних установ. Але з чого б це їм було виступати поручителями колишніх колгоспів? І ось у SKELET-info є інформація джерел про те, що банк «Аваль» був частиною великої схеми, за якою селянам давали кредити під високі відсотки на паливо за завищеними цінами - а потім за безцінь скуповували у них урожай в рахунок боргу. У цю ж схему входили нафтові підприємства групи «Приват» Коломойського і групи «Континіум» Сергія Лагура , Петра Димінського , Ігоря Єремєєва і Степана Івахіва .

Свій перший маслозавод (Яготинський) Деркач і Шпиг придбали в 2000 році. З його директором і головою ради акціонерів (завод перебував у власності трудового колективу) Олександром Сіренко вони були знайомі ще по комсомольській роботі, та й той сам прагнув продати комусь своє підприємство - з вигодою для себе. Перше співробітництво заводу з «Авалем» відбулося в 1995 році, коли банк видав Яготинському маслозаводу кредит на 1 мільярд карбованців під 80% річних. Видав за кілька годин, за особистою домовленістю з Сіренко. Через п'ять років, нахапався кредитів маслозавод передав контрольний пакет свого АТ Деркачу і Шпигу - причому його директор Сіренко був повністю задоволений угодою. Більш того, Сіренко «за старою комсомольської дружбу» допоміг банкірам в такому ж придбанні Залотоношского маслоробного комбінату. І директора купуються заводів в образі не залишалися - на відміну від кинутих трудових колективів, чиї акції за копійки скуповувалися колишніми комсомольськими ватажками, звично обіцяли робітникам «світле майбутнє».

Протягом наступних кількох років Деркач і Шпиг стали власниками таких підприємств:

• * Яготинський маслозавод (куплений 2000), ТМ «Яготинський»
• * Золотоніський маслоробний комбінат (2001), ТМ «Златокрай»
• * Городенківський сирзавод (2002), ТМ «Здорово!»
• * Згуровський сирзавод (2003)
• * Пирятинський сирзавод (2003), ТМ «Пирятин»
• * Варвамаслосирзавод (2005), заготівля молока
• * Баштанський сирзавод (2007), ТМ «Славія»
• * Тростянецький молочний завод (2007), заготівля молока, виробництво казеїну
• * Новоархангельський сирзавод (2008), молочна продукція ТМ «Вись»

Спочатку для управління новим бізнесом партнерами була заснована фірма «Еталонмолпродукт» - створена на основі страхової компанії Федора Шпига «Еталон» (заснована в 1993) і її дітищ «Еталон Поліс» (2001) і «Еталон Життя» (2003). У 2003-му ж її змінила Торговий Дім «Еталон», а в 2006 виникла об'єднала їх компанія «Молочний альянс» (статутний капітал 23,5 мільйона гривень).

На жаль, компаньйони продемонстрували, що сироварний бізнес може бути таким же брудним, як і банківський. «Молочний альянс» не раз ставав «героєм» скандалів, пов'язаних з якістю продукції, що випускається. Починаючи з відгуків простих покупців, обурених тим, що куплене ними молоко «Яготинське» або не хоче скисати в кисле молоко взагалі, або перетворюється в казеиновую тягучку - і закінчуючи відомої «сирною війною» з Росією. Нагадаємо, що в 2012 році за ініціативою голови Росспоживнагляду Онищенко між Україною і Росією виникла перша торгова війна: Москва заявила, що в сирах українських виробників (включаючи ТМ групи «Молочний альянс») завищений відсоток рослинних масел, використовуваних як дешевий ерзац, і ввела заборону на їх експорт в Росію. Українські виробники, в свою чергу, заявляли, що їхня продукція відповідає всім вимогам стандартів, а Росія просто намагається витиснути їх зі свого ринку, щоб звільнити місце для власних виробників. Скільки в цьому скандалі було правди, а скільки конкурентної боротьби і політичної складової, сказати важко. Однак ще в 2010 році «Молочний альянс» був викритий у виготовленні «молочних» продуктів з рослинного жиру. Тоді незалежний центр експертиз «Тест» провів дослідження продаються в магазинах і видав просто шокуючі результати. Зокрема, в сирі «Яготинський» частина рослинного масла становила 62,2% від загальної жирності, до того ж в ньому було виявлено кишкову паличку!

У 2013 році ДП «Одеський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації» разом з журналістами і громадськими діячами влаштували ще одну перевірку якості молочних продуктів, в ході якої виникли питання до вершкового масла «Яготинські»: в ньому виявили консервант сорбіт калію (Е202), якого бути не повинно. А в серпні 2016 року Всеукраїнською асоціацією захисту прав споживачів «Споживча довіра» і Державним центром сертифікації і експертизи була влаштовані перевірка дитячого молочного харчування, в ході якої в продукції Яготинського молокозаводу виявилася жахливо перевищена концентрація (в 7-8 разів вище допустимого) антибіотика левоміцітін. Таким чином, стало зрозумілим, чому молоко «Яготинські» вперто не бажає скисати! Але біда в тому, що левоміцетин в дитячому харчуванні - це загроза здоров'ю і навіть життю малюків, тому що він може не тільки порушити їх кишкову мікрофлору (викликавши діарею, болі в животі), але і привести до алергічної реакції і анафілактичного шоку.

У той же році виник ще один аналогічний скандал навколо такої ж перевірки якості молочної продукції, організованої програмою «Життя без обману». В ході її в молоці «Яготинське» були виявлені сторонні речовини, які, за словами ведучого програми Олексія Душки, могли бути або антибіотиками, або навіть миючими засобами!

І що ж? За всіма фактами перевірок «Молочний альянс» називав це дезінформацією, підставою конкурентів, вимагав або прибрати викривають статті з електронних ЗМІ, або надрукувати в паперових виданнях спростування з вибаченнями, запрошував журналістів на показові екскурсії на свої підприємства. Втім, його більше турбувала реакція не українських покупців, які і без того різко скоротили споживання молочних продуктів через кризу, а «китайських товаришів». Після втрати російського ринку, «Молочний альянс» зумів пробитися на китайський - і в 2015 році отримав сертифікати і дозвіл на поставку сирів, вершкового масла і сухого молока в Піднебесну. У 2017 році «Молочний альянс» почав поставляти свою продукцію в Грузію і Азербайджан - в тому числі молоко «Яготинське». Зрозуміло, що компанії дуже не хотілося б, щоб дані скандали навколо якості її продуктів досягли вух зарубіжних покупців.

Де гроші, Сань?

А ось тепер ми підходимо до одного з найгостріших питань, які слід було б поставити Олександру Деркачу та Федору Шпигу: куди вони поділи цілий мільярд доларів (!), Отриманий ними від продажу в 2005 році 93,5% банку «Аваль» австрійському «Raiffeisen International »?

Дійсно, куди? Частина отриманих грошей компаньйони вклали в новий створений ними банк «Престиж», який продовжив обслуговування їх підприємств, в тому числі «Молочний альянс». Але навіть в «роздутий» стані, «Престиж» був проданий ними австрійської «Erste» за всього 139,3 мільйона доларів - з умовами не створювати для своїх підприємств ще один новий банк (оскільки з відходом їх з «Престижу» його вартість б різко впала). У той же час вартість «Молочного альянсу» тоді оцінювалася в 50 мільйонів доларів максимум. Так куди ж витратили свій мільярд доларів Олександр Деркач і Федір Шпиг? Невже на скупку хлібокомбінатів, які увійшли в бізнес-імперію Шпига? Або на створення мережі кінотеатрів «Тріумф», яким спільно володіють бізнес-партнери?

Цікаво ось що: в 2007 і 2008 роках Федір Шпиг ухилявся від запитань журналів про розміри свого капіталу, в 2010 і 2010 роках «Форбс» практично «від ліхтаря» оцінив його капітал в 555 мільйонів доларів (просто розділивши навпіл гроші від колись проданих банків), журнал «Фокус» був об'єктивніше і оцінив його стан в 372 мільйони. У той же час стан його компаньйона Олександра Деркача, відповідно, в 2011 році «Форбс» оцінив в 184 мільйони, а «Фокус» всього в 51 мільйон доларів. У будь-якому випадку, як не складай, мільярд не отримує, а списати втрату ринкової вартості компаній на кризу 2008 року було важко - адже молокозаводи і хлібокомбінати це не металургійні і не будівельні компанії, їх продукція в криза не дешевшала.

Що ж, ясна річ, що недостатня різниця (а це сотні мільйонів доларів) не лежала б готівкою в підвалах бізнесменів. Тому цієї «аномалії» є два пояснення: або Олександр Деркач і Федір Шпиг вивели частину своїх капіталів за кордон, або вони були не єдиними співвласниками банку «Аваль». І друга версія знову піднімає тему про участь в бізнесі «Авалю» якихось «сірих особистостей» з вищих ешелонів влади. Втім, а чи тільки «Авалю»?

Сергій Варіс, для SKELET-info