Интернет-магазин спортивной одежды и обуви

Все для экстремальных видов спорта и активного отдыха: сноубординг, кайтсерфинг, виндсерфинг, дайвинг, гидроодежда, спортивная одежда, очки, маски и многое другое…
  • Телефон:
    (050) 60-30-100
    (098)4-63-63-63

    Режим работы:
    с 10:00 до 20:00
    7 дней в неделю


    Вадим Євтушенко про Швецію, Динамо і роботі в Україні ᐉ UA-Футбол

    Якби у футболі продовжувала б діяти прив'язка позицій на поле до ігрових номерами, то нинішній гість UA-Футболу сміливо міг би претендувати на звання кращої в історії 12-ки. Зрештою, з номером або без, але суть справи не змінюється: Вадим Євтушенко понині залишається, мабуть, найефективнішим запасним. Другого такого футболіста в Україні, здатного посилити гру виходом з лавки, знайти складно.

    Звичайно, цей стереотип сформований насамперед зоряним сезоном 1985/86. Більшість матчів у складі «Динамо» Вадим Анатолійович зіграв в основі. Причому як на зорі київської кар'єри, так і вже в зрілому футбольному віці. Інша справа, що після того, як в столицю з Одеси перебрався Ігор Бєланов, Валерій Лобановський змушений був шукати баланс.

    Протягом майже двогодинної розмови Євтушенко розповів, як непросто було закріпитися в «Динамо» 80-х, в чому специфічність «Дніпра» Євгена Кучеревського, згадав, як ставав чемпіоном Швеції в АІКе Томмі Содерберга і ліпив в «Динамо-2» альтернативу Сергію Рибалці .

    Протягом майже двогодинної розмови Євтушенко розповів, як непросто було закріпитися в «Динамо» 80-х, в чому специфічність «Дніпра» Євгена Кучеревського, згадав, як ставав чемпіоном Швеції в АІКе Томмі Содерберга і ліпив в «Динамо-2» альтернативу Сергію Рибалці

    - Вадиме Анатолійовичу, з тих пір, як Олексій Михайличенко запропонував вам працювати в його тренерському штабі в збірній України, пройшло вже сім років. Ніколи не шкодували, що повернулися зі Швеції на батьківщину?

    - Ні. По-перше, тому що продовжую жити на два будинки. Діти з онуками залишилися в Швеції, до них їздимо регулярно. А тут живу, оскільки є робота. Повернутися прагнув ще до пропозиції від Михайличенко. Але повинен був зосередитися на дітях. Хотілося їх вивчити, поставити на ноги, щоб в самостійне життя вони вийшли самодостатніми людьми. Ось коли це сталося, почав розглядати варіанти працевлаштування в Україні всерйоз. Хотілося попрацювати для душі, а це можливо тільки на Батьківщині. Так, у нас постійно закликають запрошувати іноземних фахівців. В Європі ж все навпаки. Іноземцям в сфері спорту пробитися важко. Навіть якщо у тебе є ім'я. Кажу про Швецію, але в інших європейських країнах тенденції аналогічні. У Нідерландах, Бельгії або Німеччині іноземних тренерів працює вкрай небагато. Скандинавія ж взагалі з цієї точки зору відзначається консерватизмом.

    - Свого часу ви назвали шведів-роботодавців націоналістами.

    - В хорошому сенсі. Тому що вони поважають свою націю і своїх людей, ставлять при працевлаштуванні їх інтереси вище, ніж іноземців. При цьому скандинави стежать за земляками, які працюють за кордоном і домагаються там успіху. Йдеться насамперед про музикантів і спортсменів. Про таких в пресі пишуть щодня. Шведи пишаються успішними людьми своєї національності. У нас найчастіше в таких випадках присутня не гордість, а заздрість.

    - Коли ви в 1988 році прийшли в АІК, іноземців там майже не було.

    - Крім мене, двоє фінів. Втім, гравців з СРСР в Швеції в цілому тоді запрошували охоче. Справа в тому, що тоді якраз впала «залізна завіса» і футболісти з нашого чемпіонату, нарешті, отримали можливість пограти за кордоном. Звичайно, до Швеції сильних гравців, заслужених людей звали охоче. Взяти хоча б олімпійських чемпіонів Євгена Кузнєцова та Ігоря Пономарьова, гравців збірної Сергія Андрєєва, Тенгіза Сулаквелідзе і Рамаз Шенгелія, Сергія стане в нагоді, Олександра Гіцелова.

    Ми тоді дали в Швеції поштовх до розвитку більш технічного стилю гри. звали ж Ми тоді дали в Швеції поштовх до розвитку більш технічного стилю гри в основному півзахисників, і ми намагалися діяти вдумливо, комбінаційно. До цього скандинави дотримувалися виключно старого британського футбольного напрямку. То зараз в Англії грають більш технічні, але звичний, в тому числі і для Швеції. стиль досі зберігається в першому і другому дивізіонах, в чемпіонатах Шотландії, Ірландії та Уельсу. У наш час шведи вважають себе більш технічні навіть англійців. І наша заслуга в такій зміні величезна.

    - Томас Бролін, Мартін Далін, Хенрік Ларссон, які грали за збірну Швеції на початку 90-х, були дуже технічними ...

    - Коли ми прибули, ці хлопці якраз починали кар'єру. На початку ж 90-х це покоління спочатку дійшло до півфіналу чемпіонату Європи, потім виграло третє місце на чемпіонаті світу. Звичайно, це був прорив. Всі збірники тоді виступали за два клуби - «Мальме» і «Гетеборг». Згодом вони роз'їхалися і грали за команди з топ-чемпіонатів.

    - За АІК при вас теж виступав один з ключових гравців тієї збірної - захисника Ян Ерікссон.

    - У перші роки. Потім він перейшов в «Норчепінг», а звідти - в німецький «Кайзерслаутерн». Також у нас починав кар'єру воротар Магнус Хедман. Теж в АІКе з 1988 робив перші кроки у професійному футболі Йоганн Мяльбю, який пізніше довгий час грав за шотландський «Селтік». Ці хлопці тоді ще не завжди в основу потрапляли. Зараз читаю їх інтерв'ю. Приємно, що згадують вони і про мене, кажуть, що я став для них прикладом.

    - Протягом майже всієї кар'єри в Україні ви грали в нападі, а в Швеції перекваліфікувалися в плеймейкера ...

    - У нападі перестав грати ще з 1986-го, після того, як Хорхе Вальдано зламав ногу на турнірі в Мадриді Вані Яремчуку. Лобановський перекваліфікував мене в правого півзахисника. На цьому місці зіграв кінцівку сезону 1986 і весь 1987-й. Коли ж перейшов в 1988-му в «Дніпро», на зборах спочатку грав центрального півзахисника. Мене це влаштовувало, мені це обіцяли під час переходу, але з початком сезону проте перевели на фланг. Напередодні дебютного матчу чемпіонату проти «Динамо» Євген Кучеревський вирішив, що на цій позиції я можу перекрити Толика Дем'яненка і Василя Раца. Так Євген Мефодійович мене на цій позиції і залишив. Центральним хавбеком став, тільки перейшовши до Швеції. В цьому амплуа грав у складі АІКа всі чотири роки.

    - У 1992-му АІК під керівництвом майбутнього наставника збірної Швеції Томмі Содерберга вперше за 55 років став чемпіоном.

    - У нас тоді підібрався боєздатний колектив гравців, але треба віддати належне Содербергу. Томмі не є суто футбольним тренером, він не футболіст взагалі, займався баскетболом. Зате у нас був дуже грамотний другий тренер. Томас Літ - він дуже ретельно ставився під час тренувань до різних дрібниць. Содерберг - це комісар, він запалював команду, міг підштовхнути, пожартувати. У Томмі такий стиль управління.

    Він дуже любить працювати з молодими футболістами. Власне, не дивно, що молодь, яка тоді починала під його керівництвом в АІКе, пізніше заграла під керівництвом Содерберга в збірній. До методів управління Томмі можна ставитися по-різному, але раз з ним на чолі чемпіонами стали ми, а потім довгий час за його тренерства збірна Швеції не пропускала чемпіонатів світу і Європи, то щось він робить правильно. Хоча, на мій погляд, ідеальна посаду для Содерберга - тренер молодіжної команди до 21-го року. Це його середовище.

    - З вами Содерберг спільну мову знаходив легко?

    - До його приходу я виступав за АІК протягом двох років. Тому коли Томмі почав працювати, в ставленні до мене спочатку відчувався згадуваний вище націоналізм. Це не дивлячись на те, що я був провідним гравцем і після двох років клуб продовжив зі мною контракт. Незважаючи на те перші п'ять або шість турів Содерберг в основу мене не ставив. Втім, працював я відповідально і таки довів, що на місце в складі заслуговую. Два роки при Содерберг я зіграв. Однак після чемпіонського сезону, через два місяці після початку наступного чемпіонату, Томмі, незважаючи на те, що мені було 34, все ж перевів мене на фланг. На моїй позиції в центрі тренер почав використовувати Паскаля Сімпсона. Любов до молоді все ж перемогла.

    Іншими словами, завершення співпраці з Содербергом вийшло для мене трохи драматичним. Я навіть сперечався, але довести свою правоту не зміг. Однак зараз ми спілкуємося чудово. Зараз Томмі працює в Шведської федерації футболу, читає лекції. Мені не раз доводилося чути, що Содерберг часто цитує мене.

    - У чемпіонському сезоні на вашому рахунку було 14 голів. Стільки ви не забивали навіть в кращі роки в складі «Динамо» ...

    - Врахуйте, що чемпіонат в Швеції тоді вже був досить сильним. «Гетеборг» і «Мальме» в подальшому були фаворитами, а ми поступово піднімалися. Після десятих місць в перші роки мого перебування в АІКе, після боротьби за виживання команда вже боролася за місця у верхній частині таблиці. У 1988-1989-му могли програти лідерам 0: 4 - 0: 5, але вже в фіналі Кубка Швеції 1 991 зіграли з «Гетеборгом» в основний час 2: 2 і поступилися лише в додаткові 30 хвилин. На мій погляд, саме після цього матчу в свідомості гравців АІКа стався перелом. Молоді гравці зрозуміли, що ми здатні боротися з фаворитами на рівних. Чемпіонами ми стали, перемігши на виїзді 3: 2 «Мальме». Мені в тій зустрічі вдалося відзначитися двічі.

    - Правда, що вид на проживання вам продовжував особисто Король Швеції?

    - Це трохи журналісти переграли. Чи не особисто, звичайно. Справа в тому, що Король Швеції - почесний член АІКа. Власне, тому клуби враховуються королівським, хоча сама назва розшифровується як Громадський спортивний клуб. Насправді як було? Коли чотири роки мого перебування в Швеції завершувалися і далі в країні я залишатися не міг, фанати вивісили банери з відповідними закликами саме до Королю. Це був якраз чемпіонський сезон.

    Однак насправді питання про продовження посвідки на проживання зважився прозаїчніше. Людина, який влаштовував мене в АІК в 1988 році, запропонувала мені роботу у власній туристичній фірмі. Вид на проживання мені продовжили в тому числі через цю діяльність, а не тільки через заклики уболівальників. Багато писала про мою справу і преса. Нарешті, шведський парламент навіть вніс зміни в законодавство, а закон, який дозволяє подолати бар'єр 48-ми місяців, назвали моїм ім'ям. Завдяки цьому закону тренери і спортсмени з тих пір мають можливість працювати в Швеції довше чотирьох років.

    - У вас не було бажання прийняти шведське громадянство?

    - Давайте про це говорити не будемо.

    - «Євтушенко - людина з європейським менталітетом і баченням футболу» - так в недавньому інтерв'ю UA-Футболу сказав ваш колега-телеексперт Євген Левченко. Повернувшись в Україну, не довелося мінятися назад?

    - Свої труднощі були, але полегшував завдання той факт, що я став не клубним тренером, а почав працювати в збірній. Специфіка цієї роботи дозволяла б не перетинатися безпосередньо з керівниками і підлеглими занадто часто. Хоча деякі речі відразу після повернення в Україну вражали. Скажімо, безкультур'я в сфері обслуговування і в спілкуванні між людьми в цілому. Такі речі різали слух. Зараз начебто вже звик, хоча і змінилося кілька. На Заході люди толерантні, ставляться один до одного з повагою. Якщо навіть протиріччя на роботі або в побуті виникають, їх намагаються приховати. По крайней мере, в такій формі як у нас невдоволення не висловлює ніхто.

    - Ви - один з небагатьох представників зоряного «Динамо» 80-х, у кого успішно склалася тривала закордонна кар'єра. Крім вас, можна згадати хіба Михайличенко і з натяжкою Заварова і Кузнєцова ...

    - Врахуйте, що в Швеції я поїхав 30-річним. При цьому чотири роки відіграв у вищій лізі і ще два зіграв в першій. Кар'єру закінчив майже в 38, але треба враховувати також і те, що Михайличенко і Заваров грали в топ-чемпіонатах. Олексій після того грав у складі шотландського гранда - в «Рейнджерс». Думаю, їм грати на такому рівні стільки років, скільки грав я, було складніше.

    Однак в цілому всіх радянських спортсменів, які отримали можливість виїхати за кордон, об'єднувало нерозуміння - як скористатися отриманою свободою. Найяскравіший приклад - хокеїст Володимир Крутов зі знаменитою цсковской п'ятірки. Він не закріпився в НХЛ і приїхав грати до Швеції. Хокейний чемпіонат там теж сильний і Володимир не зміг заграти і там. У Крутова були проблеми на побутовому рівні. Не вистачало суворого дядька-тренера, який стояв би над головою і змушував вести себе правильно. Досвід показав, що витримати випробування свободою непросто.

    - Вам також?

    - Ні. У мене з цим проблем не було. Режімістім гравцем я був завжди. Не скажу, що не вживав взагалі нічого, але намагався тримати себе в руках. Алкогольні напої були для мене табу. Шампанського за компанію випити міг, але горілки або інших міцних напоїв - ніколи.

    - У «Динамо» ви прийшли ще в той період, коли за нього виступали представники зіркової команди 1975 ...

    - П'ятірка великих - Анатолій Коньков, Володимир Веремєєв, Віктор Колотов, Олег Блохін і Льоня Буряк. Звичайно, тоді між досвідченими і молодими гравцями існувала субординація. На жаль, сьогодні ця диспропорція порушена. На жаль, тому що з цієї градацією порядку було більше. Зрештою, нічого дивного, адже сьогодні в командах багато легіонерів. Вони наших засад не сприймають. Я ще з юних років, виступаючи за Друголіговий «Зірку» з Кіровограда, усвідомив, що сподобатися потрібно не тільки тренерам, а й тим хлопцям, які грають за команду багато років. Оскільки в тренера своє бачення, а футболісти з середини краще відчувають, відповідає юнак спортивному рівню.

    Якраз коли я потрапив в Кіровоград, Федерація футболу СРСР в примусовому порядку наказала клубам другої ліги задіяти в кожному матчі мінімум одного 19-річного футболіста. Місце одне, а навколо - досвідчені гравці. Спробуй зіграй так, як їм не сподобається. Не дивно, що після другої ліги футболісти міцніли психологічно так, що могли безболісно вливатися в вищолігові колективи. Навіть в київському «Динамо» таких прикладів було достатньо. Після мене такий шлях пройшли Олег Кузнєцов, Ваня Яремчук, Вася Рац. Хто пробивався в основу відразу, комусь знадобилося небагато часу, але очевидно інше - то були готові гравці для вищої ліги.

    - Ви заграли в основі «Динамо» відразу.

    - Так вийшло. Врахуйте, що конкуренція за два місця в нападі киян була величезною. Володя Онищенко закінчив кар'єру за рік до того, проте в обоймі вже були Саша Хапсаліс і Олег Таран, повернувся в команду Іван Шарій, разом зі мною прийшли Степан Юрчишин і Вітя Хлус. Всі ми претендували на одне місце в складі поряд з Олегом Блохіним.

    - З Блохіним грати складно?

    - Чому? Так, він зірка. Ми розуміли, що Олег - форвард, який робить результат. Інший нападник згідно з розподілом функціональних обов'язків на полі повинен виконувати чорнову роботу. Для мене сама можливість грати в «Динамо» була великим щастям. А тим більше - грати в складі поряд з Блохіним. Часто читаю, що хлопці розповідають, мовляв, у Лобановського були занадто важкі тренування, витримати ці навантаження неможливо. Так, дійсно було важко, але я виконував всі, що від мене вимагалося, із задоволенням. І з задоволенням повторив би пройдене ще раз.

    - Тільки-но потрапивши в «Динамо», ви заслужили запрошення в збірну СРСР. І в першому ж матчі стали співавтором перемоги над бразильцями на «Маракані» ...

    - Історичний факт. Вражало тоді все: трансатлантичний переліт, «Маракана», Зіко, Сократес, Тоніньо Серезо, сенсаційна перемога 2: 1. Ми тоді ще величезних розмірів приз з собою до Москви привезли. Матч був присвячений ювілею стадіону і десятиріччю отримання на вічне зберігання «Ніки», трофея, який до 1970 року отримували чемпіони світу. Організатори були впевнені, що переможе саме їхня збірна, тому підготували півтораметрової висоти позолочений кубок. Тягнув його Хорик Оганесян. Просто вірмени люблять все те, що блищить (сміється).

    Просто вірмени люблять все те, що блищить (сміється)

    - Бразильці тоді грали основним складом, а в збірній СРСР було тільки двоє динамівців Києва - Володимир Безсонов зіграв весь матч в основі, а ви вийшли на заміну ...

    - Все сили тоді були спрямовані на підготовку до московської Олімпіади. Відповідно Костянтин Бєсков награвав склад, який гратиме там. Власне, ми й поїхали в Ріо під маркою олімпійської збірної. Базовим клубом тоді вважався московський «Спартак».

    - Більше з того матчу мені запам'ятався епізод, коли Юрій Гаврилов в середині поля прокинув м'яч між ніг Сократес.

    - Ми тоді грали чудово, хоча в кінцівці зустрічі підсіли. Позначився тривалий переліт. Пам'ятаю, вибігши на поле на останні 15 хвилин, мав величезне бажання, хотів себе проявити, але у тих хлопців, які грали з перших хвилин, сил уже не було. Олександр Чивадзе мені постійно кричав: «Куди ти біжиш?! Давай притримаємо м'яч ». А мені ж хотілося забити.

    - Чому Бєсков не включив вас в число учасників Олімпіади?

    - Я брав участь у всіх товариських матчах, був на заключному тренувальному зборі, але в останній момент Костянтин Іванович явно вирішив перестрахуватися і взяв до складу Валерія Газзаєва, якого до цього в обоймі не було. Крім Валерія, тренер включив в заявку Реваза Челабадзе і Сергія Андрєєва, тобто, зробив ставку на досвід. Звичайно, було прикро. Але не до відчаю. Кар'єра тільки починалася, я і так розумів, що вгору стрибнув занадто швидко. Це були перші мої півроку у великому футболі. Вважав, що все ще попереду.

    У боротьбі з Олександром Чивадзе

    - У два перших для вас сезону київське "Динамо" виграло два чемпіонства. Голова не закрутилася?

    - Та ні. Я знав своє місце. Для мене було великим щастям перебувати в цій команді.

    - Стефан Решко недавно взагалі сказав фразу , Яка зараз здається неймовірною: «Ну, став би ще раз або два чемпіоном СРСР. Але розумів, що в Європі вже не виграю нічого, тому треба завершувати »...

    - Не дивно, адже при Лобановському «Динамо» перш за все націлився на єврокубки. Ми в 1982-му і 1983-му теж в чвертьфінали Кубка чемпіонів виходили, теж сподівалися, що зможемо вийти у фінал. Але двічі поспіль поступалися в 1/4-й майбутнім власникам трофея - англійської «Астон Віллі» і німецькому «Гамбургу». У той час це були об'єктивно найсильніші клуби Європи. Хоча «Гамбург» після тбіліської перемоги 3: 0 вдома відверто нас недооцінив. Володя Безсонов тоді відкрив рахунок, у нас були можливості, щоб забити вдруге. Гра відверто давалася, однак замість того пропустили контратаку і шанси на вихід в півфінал втратили.

    До слова, тоді в Гамбурзі забив, ми виграли 2: 1 і не пройшли. Тоді почав ловити себе на думці, що мої голи - нефартову. Почалося все з 1980 року, коли ми зустрічалися в Кубку УЄФА з болгарським «Левскі-Спартаком». Тоді забивав в обох матчах. Але обидва рази судді фіксували офсайд. На мій погляд, це були помилки, я забивав чисті голи. У підсумку - 1: 1 вдома і 0: 0 на виїзді, вилітаємо. Коли грали в Сімферополі проти «Астон Вілли», арбітр знову не зарахував мною забитий чистий м'яч. Теж тоді зіграли 0: 0, а на виїзді поступилися 0: 2. Восени 1983, коли грали в Кубку УЄФА проти французького «Лаваля», на виїзді знову ніби забиваю чисто. Але знову боковий суддя піднімає прапорець, програємо 0: 1 і вибуває. Тоді навіть говорив, що, мабуть, забити в єврокубках мені не судилося.

    Тоді навіть говорив, що, мабуть, забити в єврокубках мені не судилося

    - Якби домашні матчі проти «Астон Вілли» і «Гамбурга» грали в Києві, а не в Сімферополі і Тбілісі, шансів на проходження в півфінал було б більше?

    - Думаю що так. На наші матчі в Києві тоді постійно по 100тисяч приходило. Підтримка божевільна. Можливо, це б допомогло. Хоча команда ще формувалася, тривав процес зміни поколінь. Люди, які виступали в середині 70-х, поступово завершували кар'єру, а у молоді ще не було достатнього досвіду. Зрозуміло, що стабільності нам не вистачало.

    - «Астон Віллі» і «Лаваль» ви програвали з тренером Юрієм Морозовим на чолі. Юрій Андрійович - однодумець Лобановського, людина, яку, очоливши збірну, Валерій Васильович запропонував на посаду в «Динамо» сам ...

    - Можливо, Морозову не вистачило строгості. Юрій Павлович за характером м'якше Лобановського. Очевидно, він розраховував, що прийняв після Валерія Васильовича вже грає команду. Але період був непростий, враховуючи ту ж зміну поколінь. Плюс - деякі хлопці при відсутності Васильовича очевидно недопрацьовували.

    - У 1984-му Лобановський повернувся. Але вже при ньому команда показала найгірший результат за останні 34 роки ...

    - Десяте місце. Думаю, позначилися і зміни в складі, і повторна адаптація до вимог Лобановського. Відновитися ми в тому сезоні так і не змогли. Чорний був період, який почався з осені 1983-му. Програли «Лаваль», потім збірна під керівництвом Лобановського і на базі «Динамо» зазнала прикрої поразки 0: 1 в Португалії і не потрапила на чемпіонат Європи. Ми ж португальців вдома рознесли в пух і прах - 5: 0. Потім розраховували, що поляки зіграють мінімум внічию зі збірною Португалії вдома. Але господарі в тому дивному матчі програли.

    У Лісабоні нас теж влаштовувала нічия. Однак все склалося проти нас. Через тривалі дощі поле перетворилося в кашу. У футбол там грати було неможливо. На моїй пам'яті на таких жахливих газонах грали тричі - на «Вілла Парк» в Бірмінгемі в 1982 році, проти португальців в 1983-му і за Суперкубок УЄФА проти «Стяуа» в Монако в 1987-му. У всіх випадках доводилося грати на городах і кожен раз ми поступалися. Найгірше, звичайно, було в Англії, де трав'яного покриття не було взагалі. Чи не матч, а жах. Господарі з розіграшу як ударили м'яч до нашого штрафного, так нас з власної половини не випускали.

    У Лісабоні навіть не змогли провести розминки за добу до матчу. Вийшли на поле, а ноги провалюються в болото. Господарі почали нас виганяти, забирати м'ячі, щоб не зіпсували газон остаточно. Власне, в Монако через чотири роки було те ж саме. Різниця тільки в тому, що на поле нас тоді не пустили взагалі. Змушені були замість випробування газону задовольнитися пробіжкою навколо нього, з легкоатлетичних доріжках. Ці три поєдинки в моїй пам'яті виділені окремо.

    - Обструкцію футболістам «Динамо» і особливо тренеру Лобановському після поразки в Португалії влаштували страшну.

    - Нічого дивного, адже для СРСР непопадання до фінальної частини чемпіонату Європи було катастрофою. Не знаю, свідомо чи ні, але судити цей матч призначили французького суддю з прізвищем Контра, для нього ця гра була останньою в міжнародній кар'єрі. Цей арбітр в кінці першого тайму призначив в наші ворота пенальті, якого не було і в помині. Ми програли 0: 1. Керівництво розбиратися не побажало і всіх собак повісила на Валерія Васильовича і гравців «Динамо».

    - Лобановського після десятого місця в сезоні-1 984 відстояла команда або партійне керівництво?

    - Команда. Представники ЦК розмовляли з кожним гравцем окремо. Здається, куратором цієї переговорної групи був майбутній Президент України Леонід Кравчук. Мені не відомо, чи були такі, хто виступав проти Лобановського, але очевидно більшість гравців висловилися за те, щоб працювати з Васильовичем надалі.

    Мені не відомо, чи були такі, хто виступав проти Лобановського, але очевидно більшість гравців висловилися за те, щоб працювати з Васильовичем надалі

    1984 й. "Динамо" - "Жальгіріс". М'яч в ногах Вадима Євтушенка забирає воротар литовців Вацловас Юркус

    - Тоді ніхто не міг очікувати, наскільки швидким буде ефект від цього рішення.

    - Нічого дивного немає. Склад поповнила ціла плеяда молодих гравців, які ще вчора в основу не потрапляли. Йдеться насамперед про Кузнецова, Яремчука, Паші Яковенко. Саша Заваров почав виступати за «Динамо» ще при Морозова, але кар'єра у нього тоді відверто не складалася. З певних причин, про які не хотів би говорити, він збирався піти.

    З певних причин, про які не хотів би говорити, він збирався піти

    - Куди напередодні старту турніру розраховували дійти в Кубку кубків сезону-1985/1986?

    - Ми налаштовувалися на кожного суперника окремо. Втім, впевненість в тому, що можемо виступити добре, існувала. Протягом 1985-го команда набирала обертів, демонструвала хороший футбол. Хоча стартували ми невдало - з поразки в Утрехті. Добре, що Толя Дем'яненко на заключних хвилинах того поєдинку забив гол. Нехай корявий, але починати домашній поєдинок з результату 1: 2 значно комфортніше, ніж після 0: 2 на виїзді. Зрештою, в Києві гра нам теж не давалася. Пропустили першими вже на восьмій хвилині, але в кінці переломили хід поєдинку і перемогли. З того моменту почалася серія ігор, які назавжди запам'ятали і вболівальники, і кожен з нас.

    - Напевно, коли громили віденський «Рапід» в чвертьфіналі, вже не сумнівалися в тому, що можете отримати кубок?

    - Тоді було таке відчуття, що перемогти здатні кого завгодно.

    Другу частину інтерв'ю з Вадимом Євтушенко читайте завтра

    Ніколи не шкодували, що повернулися зі Швеції на батьківщину?
    З вами Содерберг спільну мову знаходив легко?
    Правда, що вид на проживання вам продовжував особисто Король Швеції?
    Насправді як було?
    У вас не було бажання прийняти шведське громадянство?
    Повернувшись в Україну, не довелося мінятися назад?
    Вам також?
    З Блохіним грати складно?
    Чому?
    Олександр Чивадзе мені постійно кричав: «Куди ти біжиш?

    Каталог

    Категории товаров

    Новости

    Контакты:

    Телефон:
    (050) 60-30-100
    (098)4-63-63-63

    ТЦ "Южная галерея", ул. Киевская 189,г.Симферополь, АР Крым, Украина

    Режим работы:
    с 10:00 до 20:00
    7 дней в неделю

    Информация для вас

    - Оплата в рассрочку

    Корзина

    Корзина пуста